Про храм

Історія Свято-Покровської церкви Цуманя.

   Описание: Описание: http://svpokrovskyhr.at.ua/DSCN4174.jpgНа високому пагорбі посеред Цуманя над мальовничими ставами та в’юнкою річкою Путилівкою виблискує золотими куполами Свято-Покровська церква.

    Згідно «Клировых ведомостей церквей за 1799 год» (додаток 1) у селі Цумань на той час була дерев’яна церква Покрова Богоматері. Священиком служив Ігнатій Данилов. Проте 2 лютого 1814 року приходська дерев’яна церква згоріла.

   У 1816 році завдяки зусиллям священика Антонія Садовського та прихожан поруч із кладовищем було збудовано дерев’яну Свято-Миколаївську церкву.

    Помітною подією у духовному житті цуманчан стало будівництво в селі за рахунок місцевих жителів та при підтримці князя Радзивілла у                            1843 році кам’яної Свято-Покровської церкви (на місці згорілої дерев’яної). Приписними селами були Грем’яче, Башлики, Карпилівка, Якубчиці. Серед прихожан налічувалося 474 чоловіки та 475 жінок. Церква володіла                       73 десятинами землі.

     Церква згадується в книзі «Девятисотилетие Православия на Волыни   992 – 1892», виданій у Житомирі у 1892 р. «Церковь построена в 1843 году… каменная с деревянной колокольней», – сказано у книзі.

    Народна пам’ять зберегла перекази старо­жилів про священика Григорія Дашкевича, який походив з давнього гетьмансь­ко-козацького роду. Разом з дружиною він виховав шість синів і дві дочки, які відзначалися високою освітньою культурою. Своєю просвітницькою, краєзнав­чою діяльністю, демократизмом та революційним духом вони стали відомими за межами Волині.

   1868 року Г.Дашкевич добивається відкриття в селі церковно-парафіяльної шко­ли, в якій він аж до смерті працював учителем Закону Божого і правив службу в храмі. За спогадами старожилів, за школу слугувала звичайна селянська хата під солом’яною стріхою, яку побудували цуманчани в центрі села неподалік церкви. В одній класній кімнаті навчалися десяток хлопчиків, яких з кожним роком ставало все більше. У 1896 році до школи прийшла перша дівчинка – Антоніна Арендарчук.

    Діти вивчали російську і слов’янську мови, арифметику, читали церковні книжки, заучували молитви. Задачі і приклади писали на грифельних дошках грифельними олівцями. Вправи з мови писали в зошитах, які зшивав з листків паперу сам вчи­тель. Сталевих пер не було, писали гусячими. Збереглися в пам’яті нащадків і прізви­ща вчителів дореволюційної школи в Цумані: Метлін, Скищевський, Сухозанет, Поліщук, Привула, Литвинович. Та найбільш помітною фігурою серед них був Олександр Григорович Дашкевич, син священика, чудовий педагог, краєзнавець, археолог і громадський діяч.

    Із свідчень Олександра Дашкевича, настоятеля храму із 1906 по            1957 рік, у 1937 році під час сильної бурі нахилився хрест на куполі церкви, і коли трохи пізніше полізли його поправляти, то знайшли в куполі пляшку із записами, що стосувалися періоду будівництва церкви. Священик О.Дашкевич переписав зміст записки і знову помістив її у пляшку на старе місце. На жаль, копія була втрачена під час Другої світової війни, і тільки зі слів священика відомо, що будівництво почалося біля 1839 – 1840 років. Із прізвищ, згаданих у записці, він пам’ятав тільки прізвища Радзивілла і священика Сатневського.

    Згідно «Волинських єпархіальних відомостей» (№11 за 1908 р.) резолюцією високопреосвященнійшого Антонія (Храповицького) від 12 січня 1908 року за №298 священик села Цуманя Олександр Дашкевич нагороджений скуфією і набедреником.

    Дерев’яна двохярусна дзвіниця була побудована одночасно із храмом, але окремо з південно-західного боку церкви. Територія була обнесена цегляною огорожею у 1911 році. Ділянка була озеленена деревами листяних та хвойних порід, які росли вздовж огорожі. Недалеко від східного фасаду росли старі дуб і граб.

    Стіни церкви були цегляними, оштукатуреними і пофарбованими у білий колір. Дах – з оцинкованої жесті, дзвіниця – дерев’яна, горизонтально обшита досками з покрівлею із чорної, непофарбованої жерсті. З матеріалів обстеження пам’ятника архітектури 26 січня 1949 року ми дізнаємося, що церква була у хорошому стані.

Із настоятелів храму відомі:

  • протоієрей Григорій Дашкевич (роки служіння – кінець ХІХ століття – 1906 рік);
  • протоієрей Олександр Дашкевич, випускник Волинської духовної семінарії у м. Кременець (роки служіння – 1906-1957 рр.);
  • проієрей Василь Лялікевич, благочинний Цуманського округу (роки служіння – 1957-1977рр.);
  • протоієрей Микола Немира (роки служіння – 1977-2007 рр.);
  • протоієрей Михаїл Кулакевич (роки служіння – з 2007 року по даний час).

     Протоієрей Микола Немира народився на свято Трійці 15 червня        1940 року у селі Межиричі Острозького району Рівненської області. Закінчив Ленінградську духовну семінарію та духовну академію. З 1977 по 2007 рік     (30 років) беззмінно служив на одному приході у селищі Цумань. Отець Микола ревно проповідував християнську віру, ніс світло Божого слова до парафіян у важкі часи богоборства. Він вчив дотримуватися в чистоті святоотечеських традицій, благоговійно шанувати православні святині, розбудовувати й зміцнювати православну родину – заставу й підґрунтя доброї моральності, виховувати дітей у страху Божому, у любові до Церкви Православної й до Вітчизни. Від важкої хвороби у 20 серпня 2007 році священик Микола Немира помер.

     27 серпня 2006 року у селище Цумань у якості помічника настоятеля приїхав молодий священик Михаїл Кулакевич із дружиною і маленькою донечкою. Молода сім’я швидко завоювала повагу і довіру парафіян. Після смерті настоятеля прот. Миколи Немири в серпні 2007 р. свящ. Михаїл був призначений на цю посаду.

    У 2007 році церква була по-новому оштукатурена і пофарбована у голубий  та білий кольори. У 2008 році центральний купол храму та дзвіницю перекрито жовтим булатом. Знесено також половину старих дерев навколо церкви, добудовано паламарку. У цьому ж році побудована трьохкупольна брама з арками та іконами, приурочена до 165-ї річниці діяльності храму та 1020-ї річниці хрещення Київської Русі. На даний час йде розпис храму      по-новому.

    У селищі було збудовано ще один храм на честь Святителя Миколая, який знаходиться на території виправної установи. Богослужіння там також проводить отець Михаїл.

    Саме він запровадив недільну школу для дітей та уроки Закону Божого для дорослих. Матушка Тетяна, яка до того ж є регентом, створила молодіжний та дитячий хори. Традиційними у селищі стали «Різдвяні свята» за участю церковних хорів району.

   Щонеділі та кожного свята церковні дзвони скликають усю цуманську громаду до храму на честь Покрова Пресвятої Богородиці. До цього храму ходила молитися моя покійна прабабуся Таня, саме тут у далекому 1952 році вона вінчалася з прадідусем Василем. У цій церкві вінчалися і мої мама й тато. Саме сюди ми усією сім’єю разом із бабусею Ніною поспішаємо почути Слово Боже – проповідь священика – та ангельський спів церковних хорів.